Верблюжка
Історичні відомості
Території, на яких розташоване село Верблюжка, входили в склад Дикого Поля — частини Великого Степу, де тисячоліттями кочували різні народи і племена, про що свідчать чисельні кургани — поховання кочової знаті, археологічні знахідки, старі карти тощо.
Останній відомий період економічного розквіту і градобудування — 2-га пол. XIII — поч. XV ст. — під час входження цих територій в найбільший в історії людства вільний економічний простір в складі Великої Монгольської Імперії — від Тихого Океану до р. Дунай, а згодом в її найбільшій частині — Улусі Джучі (Золотій Орді) від м. Ургенч до Дунаю. Інша назва території — Задніпровські Місця або Задніпров'я.
Походження назви
Назва села, як і річки, походить від назви місцевості. Ряд балок навколо носили назви: Велика Верблюжка, Суха Верблюжка, Верблюжка. Ця місцевість була лісостепом, з прекрасними луками, з повноводною, незамерзаючою з гарячими джерелами річкою, і використовувалась для випасання чи стоянки гуртів, чи караванів верблюдів татар, і називалась Верблюжим байраком. Архівні документи називають його байраком Хана Мурзи.
XVIII століття
Верблюжка виникла з декількох поселень, що були росташовані по течії річки Верблюжки — притоки Інгульця. Річка ж бере початок з Верблюжих байраків. В неї впадають балки: Котова, Уманська, Сотникова, Носова, Суха Верблюжка з Волею Молодецькою, Каменовата. Перші поселення за часів Нової Січі: Скорбна, Срібна, Дрейлінгоф, що увійшли до складу села, виникли десь в 16-17 ст. і існували як зимівники запорізьких козаків Бугогардівської паланки.
З 1732 р. заселення цього регіону відчутно пожвавилось на поч. XVIII ст. вихідцями з Гетьманщини та Польської України. Після Бєлградського миру 1739 року всі ці землі увійшли до складу Миргородського та Полтавського полків.
На старих картах назване Верблюдкою. Перша згадка в письмових джерелах — 1751 рік — слобода.
У 1754-59 й 1761-64 роках Верблюжська сотня входила до складу Новослобідського козацького полку.
22.03.1764 р. з Нової Сербії і Новослобідського козачого поселення сформована Новоросійська губернія. Формування козачого поселення було реорганізовано у Єлисаветградський пікінерський полк у складі Новоросійської губернії. З 1783 року пікінерів переведено на становище державних селян.
В 1787 році в 155 дворах проживало 488 осіб чоловіків.
Через Верблюжку проходив чумацький шлях — з Нової Праги до Братолюбівки і далі на південь. Також новий шлях військового значення — від штабу полку в Єлисаветграді, у Верблюжці він розгалужувався до Крюкова і через село Зелене до Дніпра.
В селі Верблюжкі діяло дві церкви — Успенська та Миколаївська православні. Метричні книги вказаних церков зберігаються в Одеському і Кіровоградському державних обласних архівах. Одна з них стояла в центрі села, біля теперішнього млина, була дерев'яна. Біля неї, на майдані зупинялись на ночівлю чумаки, випасали на луках волів, заходили помолитись до церкви. «1779. Села Верблюжки, Успенская, деревянная Бобринецкаго уезда. Село Верблюжка поселено по обе стороны речки Верблюжки. По неудобству ходить в Успенскую церковь, на левом берегу речки находящуюся, там из жителей, которых домы на правом берегу, по прошению их, позволено было построить на том же правом берегу другую каменную Николаевскую церковь, которая действительно заложена в 1807 году».
ХІХ століття
В 1806 році в селі проживало 804 душі чоловічої статі.
З 1821 року Верблюжка стає військовим поселенням Новгородського Кірасирського полку. В ній розмістився штаб 2-го ескадрону кінноти, згодом 2-ї волості IV округу Новоросійського військового поселення. За розміщенням рот та прізвищами їх командирів виникли назви кутків села: командира І-ї роти полковника Вєрьовкіна — «Вірьовчиною». Також відомі старі назви кутків — «Ковалівка», «Кривда», «Литва». Мешканці були розділені на категорії військових поселян, серед яких «хозяинь», «помощникь», «інвалідь» тощо.
В 1859 році Верблюжка була 2-ю волостю І-го округу Херсонського поселення, командиром був штабс-ротмістр Тимченко. Населення було 4269 чол, в тому числі поселян — 1898 чол., різночинців — 2 родини, купців −3, міщан −7, юдеїв-1 родина відповідно. В тому році померло 108 осіб, народилося 127 осіб, було записано 80 шлюбів. Солдат діючих-318, відставних-70, безстрокових-34 чол. В господарствах села було: коней-308, волів-1027, ВРХ-2205, овець-3478. Будинків-669, млинів-вітряків-65, магазинів-3, землі орної — 9295 десятин.
Після ліквідації військових поселень, жителів села перевели на становище державних селян.
Станом на 1886 рік у селі, центрі Верблюзької волості Олександрійського повіту Херсонської губернії, мешкало 4627 осіб, налічувалось 971 дворове господарство, існували 2 православні церкви, школа, земська станція, 10 лавок та трактир, відбувались 3 щорічні ярмарки: 15 серпня, 9 травня та всеїдна, базари по неділях.
ХХ століття
Після лютневої революції Верблюжка відігравала досить суттєву роль в намаганні українців створити самостійну державу. В серпні 1918 року в містечку Верблюжка з'являється офіцер Григор'єв Матвій Олександрович, який формує Верблюжський полк, в який увійшло більш ніж 4.000 верблюжців і жителів навколишніх невеликих сіл і хуторів. Згодом до них приєдналися і чоловіки з інших населених пунктів повіту, загалом було сформовано більше ста повстанських загонів з штабом в Верблюжці. Відомо про найактивніших учасників — Аврам Останній, О. Горбенко, П. Жолдак, М. Козуль, С. Стогній, І. Кобилянський (командир), С. Горбенко (згодом — командир) та ін. Армія Григор'єва з часом звільнила від окупантів такі великі міста України, як Миколаїв, Херсон, Одесу і Єлисаветград. Після того, як стало видно дії більшовиків проти селян і робітників, проти всього українського, армія Григор'єва почала боротьбу з ними. Але неочікувана підступність і провокації, небачений «червоний» терор, а головним чином розбрат з Петлюрою і Махном, недовіра до них, поступово руйнують силу повстанців, що призвело до ліквідації і лідера і армії.
Згодом в Верблюжці більшовики влаштували масові репресії, багатьох було засуджено до розстрілу, інших до висилки в Сибір і далі.
Не всі верблюжківці пережили голод 1922-23 рр, колективізацію і розкуркулення, Голодомор 1932-33 рр., ІІ світову війну, голод 1947 року, постійні репресії. За роки діяльності більшовиків кількість жителів села зменшилась в декілька раз.
З 1991 року в складі незалежної України. З 1998 року почався новий період занепаду с/г виробництва і села.
